Квітка Поділля: Поради початківцям в сфері зеленого туризму

Не слід очікувати високих прибутків у перший рік своєї діяльності. Потрібно щонайменше 2-3 роки роботи та добрі відгуки гостей, щоб особисте селянське господарство досягло бажаного результату.
Стартові умови мають у сільському туризмі певне значення, оскільки, володіючи вільними умебльованими приміщеннями, можна одразу ж приймати гостей, а в іншій ситуації треба буде ще створити ці приміщення. В останньому випадку радимо складати так званий бізнес-план. Якщо Ви хочете отримати кредит в банку або допомогу у будь-якій фінансовій установі, без представлення бізнес-плану не відбудеться навіть вступна розмова.
Не слід пропонувати усе разом, необхідно виділити одну чи декілька особливих послуг, кожна з них має бути представлена на належному рівні. Треба знайти „родзинку” послуги.
Працювати треба в команді. Залучати сусідів та об`єднуватися в осередки або кластери сільського туризму. Вступати до членів Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні.
Необхідно збирати інформацію і розширювати світогляд, читати фахові журнали і статті. Бути активним слухачем на семінарах та тренінгах, в тому числі тих, які проводить Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні.
Прислуховуватись до відгуків і зауважень своїх гостей, їхню критику трактувати як добру підказку.

Висновки та рекомендації

Соціально-економічні передумови українського села достатні для розвитку несільськогосподарських видів діяльності сільського населення, і, зокрема, сільського зеленого туризму. На даному етапі їх необхідно не розширювати та належним чином використовувати.
Сільський зелений туризм необхідно розглядати не лише з погляду забезпечення відповідними послугами міського населення, але і як засіб створення на селі нових робочих місць та запобігання безробіттю, джерело отримання додаткових прибутків, відродження народних промислів та сімейних професій, вдосконалення умінь з ведення приватного господарства з використанням новітній технологій, у тому числі, органічного землеробства, активізації підприємницького середовища поряд зі зростанням місцевих бюджетів, соціального партнерства, поліпшення фінансування, а також функціонування соціальної сфери, санітарного стану, торгового, транспортного та побутового обслуговування, медичного сервісу в сільських поселеннях.
Зосередження зусилля на розробці та виконанні цільових державних, регіональних і місцевих програм сільського розвитку, зокрема, сільського зеленого туризму.
Для подальшого розвитку ринку туристичних послуг та успішного розв’язання соціально-економічних проблем села потрібно:

- створити умови для формування нових джерел саморозвитку та забезпечити правову підтримку сільського туризму;

- впровадити в рамках Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі (програма «Власний дім») конкурс проектів, метою якого є підтримка проектів з реконструкції або новому будівництві біфункціонального житла (господар/турист);

- розробити систему підготовки профільних фахівців, навчання і перекваліфікацію сільських господарів, незайнятого сільського населення для роботи в сфері сільського туризму, готувати кадри туристичного обслуговування, використовуючи спеціалізовані класи в сільських середніх загальноосвітніх школах, систему професійно-технічного та вищого навчання;

- посилити роль та максимальну взаємодію державних, приватних структур та громадських об`єднань для популяризації і підвищення конкурентоспроможності сфери cільського зеленого туризму, зокрема, надати повноваження професійному громадському об`єднанню Спілці сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні щодо проведення категоризації садиб сільського туризму;

- до ЄВРО-2012 провести дослідження ресурсного потенціалу, стану житлового фонду, послуг, рівня якості обслуговування у сфері сільського туризму та категоризацію сільської нічліжної бази.

Матеріал надано Спілкою сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні

www.greentour.com.ua.

Сільський туризм: ще «зелений», але вже дає плоди

Попри всі складності в отриманні землі в нашій країні, своїм правом на отримання земельної ділянки не скористався тільки лінивий. Втім, багато хто з власників ставить тепер перед собою питання – як вигідніше цією землею користуватися? Втім, одна з відповідей вже готова. Сільський, або, як його частіше називають, «зелений» туризм з кожним роком стає все більш популярним і серед сільського населення, яке надає послуги гостинності, і серед міських жителів, які залюбки цими послугами користуються.

Яка кому користь від «зеленого» туризму?

Плюс уже в тому, що користь від ведення цього виду діяльності отримують всі учасники процесу: селяни, їхні гості, весь населений пункт, та, власне, держава.

Селянам «зелений» туризм дає поліпшення умов і якості життя, розширює сферу зайнятості, дає додатковий заробіток. При цьому їхні прибутки надходять не тільки від здавання в найм приміщень для проживання, а й від безпосередньої реалізації власних сільськогосподарських продуктів, приготування з них їжі для гостей, прокату спортивного та рибацького знаряддя, продажу ремісничих та інших виробів. Кошти приносить також знайомство з місцевими традиціями, культурою та природою, організація розваг (катання на бричці, конях, човні, спостереження за птахами, рибальство тощо), залучення городян до екзотичних для них робіт на городі, пасіці, у полі, біля худоби.

Зростання достатку окремо взятої родини приносить користь і всій сільській громаді. Збільшення потоку туристів спонукає розвиток підприємництва, розбудову інфраструктури села (доріг, транспорту, очисних споруд, засобів зв’язку, місць для відпочинку та розваг тощо), активізуватиме діяльність громади у відродженні та збереженні культурної спадщини. За словами голови ради Всеукраїнської федерації роботодавців у сфері туризму України Павла Цируля, “зелений туризм є перспективною сферою господарювання, оскільки він дозволяє створити додаткові туристичні продукти, в першу чергу для споживачів із середнім та невисоким рівнем доходом, забезпечити зростання зайнятості в сільській місцевості, а також залучити певні інвестиційні ресурси для модернізації наявної туристичної інфраструктури”.

Який туризм може бути?

Власне, фахівці туристичної галузі розрізняють різні підвиди туризму у сільській місцевості.

Агротуризм – коли мета туриста – подивитися, що, де і як росте, самому взяти участь в поранні на городі чи коло домашньої худоби. У цьому випадку завдання господаря – не тільки надати відповідний рівень комфорту для відпочинку та знайомства з сільським життям, а й навчити туриста бажаним навичкам.

Екологічний туризм – активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, збиральництво, рибальство, мисливство), фауністичні та флористичні поїздки (спостереження за птахами й тваринами в їх природному середовищі, фотополювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.

Втім, таке розмежування швидше формальне. Адже обидві форми організації дозвілля є туризмом і націлені на збереження природного середовища, розвиток традиційної етнокультури, сприяння традиційним формам агрогосподарювання й ремеслам місцевих громад. Наприклад, у селах Карпатського регіону господарі агроосель традиційно організовують для своїх гостей екотуристичні програми (як невід’ємну складову сервісу) пішохідних та кінних подорожей прознакованими екостежками у заповідниках, національних і ландшафтних парках («Східні Карпати», «Карпатський», «Вижницький», «Гуцульщина» тощо), не кажучи вже про можливість збирання ягід та грибів у карпатських лісах.

Досвід сусідів

Основним рушієм розвитку зеленого туризму, за висновками фахівців, є криза в сільськогосподарському секторі. Механізація й модернізація призвела до того, що в багатьох сільських регіонах Європи сільське господарство перестало бути найважливішою формою використання землі й пріоритетом у діяльності сільської громади. Сільський туризм спочатку розглядався як своєрідний “соціальний амортизатор” при реструктуризації аграрного сектора економіки, метою якого було перевести надлишок робочої сили в альтернативний сектор виробництва послуг і створити нові робочі місця на селі. Необхідно було знайти нові види діяльності, які б замінили або доповнили сільськогосподарську. Наразі частка громад, що працюють у сільськогосподарському секторі в Греції, складає 30% від їхньої загальної кількості, в Португалії – 24%, в Іспанії та Ірландії – 17%, в Італії – 12%, в Бельгії, Данії, Нідерландах і Великобританії – від 2% до 7%.

Другою причиною розвитку зеленого туризму є зміни уподобань туристів. Люди наситилися переповненими галасливими місцевостями й воліють спілкування в тиші та спокої зі здоровим довкіллям. Статистичні дослідження показують, що наразі 35% городян в ЄС віддають перевагу відпустці в сільській місцевості. У Голландії їхня частка особливо висока – 49%. У Франції з 37 млн. туристів, які в середньому щороку відвідують країну, близько 7 млн. віддають перевагу відпочинку в селі. Нині у Франції, Великій Британії, Голландії, Ірландії, Німеччині, Іспанії відпочинок у сільській місцевості за популярністю посідає друге місце після відпочинку на морі.

Залучення до діяльності в сфері сільського туризму заохочується на національному рівні. Наприклад, польське законодавство чітко розмежовує основні поняття та принципи ведення сільського туризму від інших видів туристичних послуг, що надаються в сільській місцевості, проте законодавчо віднесені до підприємницької діяльності. За польськими законами надання послуг сільського туризму не належить до підприємницької діяльності. Тому прибутки селянських господарств за такі послуги не підлягають обкладанню податком на додану вартість. Крім того, законодавство передбачає також звільнення доходів від оподаткування, що отримані завдяки наданню нічліжних послуг туристам. Урядом Польщі громадській організації «Польська федерація сільського туризму «Гостинні господарства» делеговані функції, що уповноважують інспекторів федерації проводити добровільну категоризацію об'єктів сільської нічліжної бази. Завдяки цій категоризації було піднесено якість послуг. Як наслідок – зросла кількість бажаючих відпочити у польському селі.

Зелений туризм в Україні

Для українських селян «зелений» туризм теж може стати виходом з економічної скрути. За словами голови Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні Володимира Васильєва, розвиток сільського туризму в Україні нині охоплює райони, що мають для цього дві головні передумови: незайняте населення та приватний житловий потенціал, - це Українські Карпати, Слобожанщина, Полісся, Поділля. Понад 70% діючих садиб сільського туризму знаходяться в Карпатському регіоні.

Ринок зараз перебуває в стадії становлення, тому кількість господарів, що приймають у своїх обійстях «зелених» туристів, відносно незначна. Державної статистики з цього приводу немає. Членами ж Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні є 950 господарів, в кожного з яких від 30 до 50 соток землі. Водночас, за словами Васильєва, близько 1 млн. будинків, які є у сільській місцевості, із загальної кількості 6-7 мільйонів, можуть бути присутні на ринку «зеленого» туризму.

Голова ради Всеукраїнської федерації роботодавців у сфері туризму України Павло Цируль констатує, що сільський туризм розвинутий у Криму та Карпатському регіоні, оскільки туристи хочуть не лише відпочити, а зробити відпочинок цікавим – або біля моря, або в горах. Ці ж регіони, зазначає він, мають найбільші перспективи щодо подальшого розвитку. Втім, заступник голови Громадської ради при Державній службі туризму і курортів Сергій Захарін вважає, що перспективи мають усі області, якщо влада буде реалізовувати відповідні програми підтримки сільського зеленого туризму. «Наскільки мені відомо, нині такі програми реалізується лише в Івано-Франківській та Рівненській областях”, - каже він.

Можливі варіанти

В Україні вже діє ряд підходів та моделей, які переслідують різні цілі залежно від конкретних умов. Ці підходи можна об`єднати у три групи:

1. Розвиток сільського туризму на базі домогосподарства або особистого селянського господарства (ОСГ), яке постачає на ринок не більше 9 ліжко-місць. Ця модель успішно реалізується в сільській місцевості, яка в більшості не відноситься до туристичної, але є потенційно привабливою та має відповідні ресурси. Ця модель зручна ще й тим, що дозволяє використовувати ОСГ без зміни цільового призначення земельної ділянки. Директор Департаменту землеустрою Держкомзему України Олександр Краснолуцький зазначає, що, відповідно до закону «Про особисте селянське господарство», громадяни, які отримали земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства (ОСГ), мають право проводити на ній «зелений» туризм. Але досі законодавством не визначено, які ж саме види діяльності належать до «зеленого туризму». Тому питання ці трактуються відповідно до земельного законодавства. А, згідно з ним, земельна ділянка особистого селянського господарства надається для «вирощування сільськогосподарських культур та худоби для задоволення власних потреб і з метою реалізації їх надлишку». І якщо «зелений» туризм підпадає під цю діяльність, то змінювати цільове призначення ділянки не потрібно. Якщо господар запрошує туристів подивитися, як вирощує овочі-фрукти, кроликів чи кількох корів, то це чітко підпадає під цільове призначення земель для особистого селянського господарства. Якщо ж людина будуватиме на своїй ділянці міні-готель більше ніж на 9 ліжко-місць, то це буде вже комерційне призначення земельної ділянки – відповідно, треба його змінювати. Але якщо громадянин будуватиме великий житловий будинок, де буде жити сам та розміщувати своїх гостей, то змінювати цільове призначення ділянки не потрібно. Варто зазначити, що розвиток традиційних народних мистецтв та ремесел, як-от вишивання, ткацтво, ковальство, гончарство, столярство, писанкарство, лозоплетіня тощо, - є альтернативним видом діяльності ОСГ, а, отже, не потребує зміни цільового призначення земельної ділянки.

2.Будівництво приватних агротуристичних об`єктів у сільській місцевості. Ця модель успішно реалізується у формі стилізованих агротуристичних хуторів, культурно-етнографічних центрів.

3.Розвиток «зеленого туризму» на базі сільськогосподарських тематичних парків, центрів. Концепція такої моделі – популяризація нових технологій у сільскому господарстві, альтернативних джерел енергії, ознайомлення з традиційним сільськогосподарським виробництвом, пов`язанними з ним святами й традиціями, надання послуг з дорадництва та гостинності. Така модель перебуває поки в проекті.

Соціально-економічні передумови українського села достатні для розвитку несільськогосподарських видів діяльності сільського населення, і, зокрема, сільського «зеленого» туризму. Причому на даному етапі їх потрібно не стільки розширювати, скільки належним чином використовувати.

Що заважає?

Основна складність при впровадженні зеленого туризму, на думку Володимира Васильєва, голови Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, нерозуміння часто з боку держави, міністерств та відомств, які опікуються питаннями розвитку сільських територій, зайнятості на селі тощо, неврегульованості питань «зеленого» туризму на законодавчому рівні. Зараз основним документом є «Закон про туризм» ще 1998 року. З того часу було прийнято цілу низку документів, що регламентують господарську та підприємницьку діяльність на базі ОСГ. В результаті з’явилося багато двозначностей та непорозумінь у трактуванні господарських питань, що виникають при обслуговування туристів селянами. Новий податковий кодекс теж додав нез’ясованих питань. Сподіватися, що на всі питання буде дано відповіді найближчим часом, не доводиться – у Верховній Раді зареєстровано півдесятка законопроектів щодо «зеленого» туризму, проте жоден з них не дійшов і першого читання.

Голова ради Всеукраїнської федерації роботодавців у сфері туризму України Павло Цируль вбачає основну перепону для розвитку «зеленого» туризму у відсутності системи стимулювання розвитку цього бізнесу – зокрема, вкрай бракує дешевих кредитів, які можуть бути використані як інвестиційний ресурс для модернізації об’єктів сільського туризму.

Заступник Голови Громадської ради при Державній службі туризму і курортів Сергій Захарін серед перепон називає також відсутність інформаційної підтримки, слабку підготовленість господарів та працівників сільських садиб до використання сучасних технологій обслуговування, погані дороги.

Окрім того, експерти зазначають, що відсутність на сьогоднішній день базових стандартів та нормативів послуг сільського туризму в Україні практично унеможливлює інтеграцію сільського туризму на загальнотуристичний ринок. Необхідність запровадження таких стандартів була задекларована на державному рівні - Закон України „Про туризм” фіксує, що перелік туристичних послуг, які підлягають обов’язковій сертифікації, визначає Кабінет Міністрів України. У постанови КМУ „Про порядок надання послуг з тимчасового розміщення (проживання) № 297 від 15.03.2006 р.) теж йдеться про потребу сертифікації послуг з тимчасового проживання. Правила їх сертифікації затверджено й у редакції Наказу Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики № 207 від 03.09.2007 р. Але досі не врегульовано – кому ж таки треба сертифікувати такі послуги, а кому – ні. В результаті – маємо неузгодженість трактування щодо сертифікації, ліцензування, оподаткування, прав та обов’язків тих, хто працює в царині «зеленого» туризму.

Проте ринок потребує насамперед чітких та прозорих правил гри. Відтак можна буде говорити про розробку державної програми сприяння розвитку «зеленого» туризму в Україні (таке завдання було поставлено перед Мінагрополітики, Мінекоресурсів, Держпідприємництва ще Державною Програмою розвитку туризму на 2002-2010 роки). До розробки проектів програми сприяння «зеленого» туризму було залучено і громадські об’єднання туристичної галузі), яка, зокрема, передбачатиме надання пільгових кредитів на розвиток агросадиб. Проте досі жоден з проектів не матеріалізувався. Є певний шанс, що ЄВРО-2012, яке стрімко наближається, вплине і на швидкість розгляду законопроектів щодо «зеленого» туризму. Але про якість такого варіанту розвитку подій говорити зарано.

Освіта та знання

Традиції української гостинності, що значною мірою ще збереглися в наших селах, є чи не найголовнішим фактором популярності відпочинку на селі. На початковому етапі розвитку «зеленого» туризму традицій може бути достатньо для того, щоб прийняти перших туристів і перевірити свою готовність до такого виду діяльності. Але сучасний ринок туристичних послуг є досить вимогливим до кваліфікації власників, отже, реальний успіх на ньому неможливий без професійної підготовки. Інформаційну та освітню допомогу господарям, які на своїх земельних ділянках приймають гостей-прихильників «зеленого» туризму, надають Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, Школа сільського туризму при Національному університеті біоресурсів і природокористування України. За консультаціями з питань оподаткування, організації бізнесу, ліцензування діяльності в «зеленому» туризмі можна звертатися до фахівців Всеукраїнської федерації роботодавців у сфері туризму України, Державної служби туризму і курортів.

Матеріал підготовлено в рамках проекту

Світового банку “Видача державних актів

на право власності на землю в сільській місцевості

та розвиток системи кадастру”

Соціологічне дослідження

з оцінки проведення земельної реформи в Україні

У 2010 та 2011 рр. на замовлення Держкомзему в рамках проекту Світового банку «Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру» було здійснено два комплексних соціологічних дослідження з оцінки проведення земельної реформи в Україні.

Під час кожного з цих досліджень опитано 3600 осіб: 1600 мешканців сільської місцевості, що стали власниками земельних ділянок внаслідок отримання земельної частки (паю), 1200 голів фермерських господарств, 800 керівників сільгосппідприємств, а також проведено фокус-групові інтерв’ю з сільськими (селищними) головами в 7 регіонах України – Північ, Південь, Захід, Схід, Центр, Київська область (виокремлено як столичний регіон) та АР Крим (виокремлено як автономію).

Дослідження проведені Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАН України у червні 2010 р. та травні 2011 р. Дослідження є репрезентативним для України. Гранична похибка вибірки не перевищує 2,44%.

Дослідження спрямовані на отримання інформації щодо проблем, пов’язаних із змінами у земельних відносинах у зв’язку з проведенням земельної реформи, зокрема:

отримання економічних та соціологічних даних стосовно стану оформлення прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення та ставлення до цього процесу його учасників;
оцінка запровадження та функціонування системи ведення державного земельного кадастру та системи реєстрації прав на нерухоме майно;
оцінка становлення ринку землі, розвитку іпотеки під заставу земельних ділянок;
оцінка здійснення транзакцій та укладання цивільно-правових угод із земельними ділянками;
оцінка кількісного та якісного рівня обізнаності громадян, які стали власниками земельних ділянок внаслідок отримання земельної частки (паю) і проживають у сільській місцевості, прав на земельні ділянки та джерел отримання інформації щодо впровадження земельної реформи;
ставлення до можливого скасування мораторію на купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення.

У висновках подано дані обох досліджень, що дозволяє відстежити тенденції щодо змін у землекористування, розвитку сільськогосподарського виробництва та ставленні до актуальних проблем реформування земельних відносин, зокрема, запровадження вільного ринку земель.

ВИСНОВКИ

Оцінка реформ у сфері землеволодіння та організації

сільськогосподарського виробництва

Ліквідація колективного господарювання в оцінках учасників дослідження має дуже широкий діапазон оцінок – від повного несприйняття до тверджень про те, що така ліквідація – явище позитивне. Головною причиною несприйняття ліквідації КСП є факт різкого – часом десятикратного – зменшення зайнятості (перш за все через ліквідацію тваринництва як галузі) та розрив соціально-економічних зв’язків підприємства та громади в сучасних умовах. Головною причиною підтримки – значний ріст продуктивності праці, сприйнятливість до запровадження нової техніки й технології, виробничу дисципліну (іншими словами – порядок і відсутність п’янства);
представники місцевого самоврядування стан сільськогосподарських підприємств характеризують як розвиток, але цей розвиток переважно має однобічну спрямованість – вирощування продукції рослинництва;
дослідження зафіксувало позитивну динаміку у оцінках:
- обсягів сільськогосподарського виробництва;
- обсягів росту орендної плати за земельні ділянки (паї);
в переважній більшості випадків учасники дослідження позитивно оцінюють набуття сільськими жителями прав власності на землю, особливо коли мова йде про отримання доходів від володіння й розпорядження власністю у вигляді орендної плати за земельні ділянки (паї);
головним наслідком реформування земельних відносин респонденти вважають набуття земельної власності, причому ця відповідь не зазнала змін впродовж двох досліджень. У цьому – беззаперечна та безумовна результативність земельної реформи.
на другому місці серед наслідків – збільшення рівня доходів, причому такі оцінки з часом зростають – з 27,% до 37,9%.
головним очікуванням від реформи був розвиток сільськогосподарського виробництва, а головним результатом стало набуття приватної власності на землю;
кількість респондентів, що засвідчує існування позитивних наслідків (47,8%) більш уп’ятеро перевищує кількість тих, хто вважає ці наслідки негативними (8,7%). Отже, в цьому сенсі можна говорити про успішність проведеної земельної реформи – як мінімум щодо власників землі.

Характеристика землеволодіння

частіше усього земельні паї респонденти набували у якості членів колективних сільськогосподарських підприємств. Майже 15% власників отримали свої земельні паї як працівники соціальної сфери;
найчастіше в особистій власності є 1 земельний пай – у 69,9% респондентів. На другому місці - 2 земельних паї, але кількість таких серед власників лише 18,8% і має тенденцію до зростання з часом. Зростає також і кількість громадян, у чиїй власності знаходиться менше 1 паю. Чим більша кількість паїв належить особисто респондентам, тим меншою є їх кількість;
площа земельних паїв, що належить респондентам, варіюється у дуже широких межах: мінімальний розмір становить 0,6 га, середній серед усіх опитаних – 3,9 га, максимум – 87 га;
від 82,4% до 100% власників земельних паїв мають у своєму розпорядженні також і присадибні ділянки.

Видача державних актів: стан та оцінки

вказали на те, що отримали державний акт на земельний пай на момент опитування – 84,6% опитаних (78,5% у 2010 році); отримали свідоцтво про право власності – 15,2% (8,8% у 2010 році); не мають документа, що засвідчує право власності на землю – 6.3% (6,5% у 2010 році);
середній показник кількості респондентів, що мають державні акти на присадибні ділянки, становить 52%;
у переважній більшості випадків учасники дослідження стверджують, що державні акти на земельні паї (ділянки) отримали практично всі власники. Неотримання їх пов’язано переважно з процесами успадкування. За результатами спілкування на фокус-групах видно, що, принаймні для сільських голів тема отримання державних актів на земельні паї (ділянки) втратила свою актуальність, натомість на перше місце вийшла проблема приватизації присадибних ділянок;
хід видачі державних актів оцінюється позитивно, водночас він викликає нарікання, особливо в порівнянні з початком процесу. Найперше відзначають ріст цін, збільшення термінів та постійну зміну правил;
середній показник часу, що проходить від подачі заяви до отримання акта для усіх опитаних становить 259 днів;
середній показник витрачених на отримання державного акту коштів становить 412 грн.

Оцінки запровадження та функціонування системи ведення державного земельного кадастру та системи реєстрації прав на нерухоме майно

у більшості громад відбулося визначення усіх власників земель сільськогосподарського призначення, проведено розмежування земель державної та муніципальної власності. Водночас представники місцевого самоврядування заявляють, що ця робота не проведена до кінця і здійснена переважно у камеральному плані, межові знаки не встановлено, державні акти не виготовлено;
у переважній більшості випадків представники місцевого самоврядування не могли дати оцінку системі земельного кадастру та системі реєстрації прав на нерухоме майно;
чинне законодавство передбачає реєстрацію земельних ділянок Держкомземом, а прав на нерухоме майно на цій же землі – Міністерством юстиції (БТІ). Існування такої системи не влаштовує 68% керівників сільськогосподарських підприємств і 58% фермерів, причому у більшості своїй вони вважають, що функцію реєстрації прав на землю і нерухоме майно слід зосередити у руках однієї установи. Меншість, але також доволі значна, воліли б щоб була створена абсолютно нова установа. Влаштовує існування такої системи, причому однаковою мірою і керівників і фермерів, майже у 12% випадків.

Землекористування сільськогосподарських підприємств

і фермерських господарств

найпоширенішими організаційно-правовими формами сільськогосподарських підприємств є товариства з обмеженою відповідальністю та приватно-орендні підприємства, їх загальна кількість становить три четверті від усіх названих форм.
і для фермерських господарств, і для підприємств головною формою використання земельних паїв є їх оренда у приватних осіб (власників земельних паїв). Сільськогосподарські виробники конкурують за земельні паї, і ця конкуренція є тим жорсткіша, чим кращої якості земля, на котру претендує орендар;
загальна площа сільгоспугідь у фермерів становить близько 236 га, у підприємств близько 1319 га. Площі землекористування фермерських господарств і с/г підприємств демонструють тенденцію до незначного зростання. Сільгоспугіддя є переважно орендованими;
найчастіше орендодавцями є власники земельних паїв. Терміни оренди земель у приватних осіб: середній – 8,7 років (мінімальний – 1, максимальний – 49 років). Угоди, термін дії яких перевищує 10 років, укладені у 15% випадків;
більш ніж у трьох четвертях населених пунктів існує декілька, більше двох, підприємств та / чи фермерських господарств, ще 12,3 % респондентів вказали на існування двох господарюючих суб’єктів (11,4% у 2010 році). Одне підприємство / фермерське господарство є на території 8,8% населених пунктів (13,6 у 2010 році). Кількість господарюючих суб’єктів на території населеного пункту має наступну тенденцію: зменшення кількості населених пунктів, де орендатором виступає одне фермерське господарство / підприємство та збільшення кількості населених пунктів з двома або більше;
у більшості випадків керівники підприємств і голови фермерських господарств констатують стабільність існування сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств. Чисельність різних категорій зайнятих – найбільш стабільні з усіх показників. Найбільше посилення (покращання) респонденти відзначають стосовно росту обсягів виробництва, зацікавленості у результатах праці, дисципліни праці;
Порівняно з дослідженням 2010 року, фермери вказали на:

збільшення ресурсів щодо землі, основного капіталу, обігових коштів;
зменшення ресурсів щодо техніки та сучасних технологій.

Керівники підприємств вказали на:

збільшення ресурсів щодо землі, основного капіталу, техніки, робочої сили;
зменшення ресурсів щодо сучасних технологій.

Усі позитивні зміни щодо посилення ресурсної бази і фермерських господарств, і сільськогосподарських підприємств відбуваються у надто незначних обсягах і тяжіють у цілому до оцінки 3 – «ресурси існують, але дозволяють тільки просте відтворення». Переходу до нової якості – оцінки 4 «є ресурси для поступового розвитку» не відбулося за жодним показником.

Стосунки власників землі (громадян)

та орендарів (с/г підприємств та фермерських господарств)

середній термін оренди земельного паю становить 7,4 року;
на факт отримання орендної плати вказали 90,8% (83,8 % у дослідженні 2010 року);
середній розмір орендної плати становить:

за оцінками власників паїв – 437 гривень за 1 га угідь (464 грн. у 2010);
за оцінками керівників підприємств – 501 гривню за 1 га угідь (441грн. у 2010);
за оцінками фермерів – 540 гривень за 1 га угідь (421 грн. у 2010);

готівкою отримує орендну плату близько третини респондентів, найчастіше у Київській області та в Центрі. Це слід вважати позитивом, адже ще не так давно розрахунки здійснювалися винятково натурою. Приблизно кожен п’ятий власник землі вказав на комбіновану систему орендної плати – натурою та грішми. Сплата орендної плати натурою продовжує домінувати у стосунках орендарів та власників землі, і становить вона половину випадків.
порівняно з аналогічними даними за 2008 рік середня орендна плата збільшилася більше ніж удвічі, оскільки становила вона 185 гривень за 1 га угідь; більш як на 50% зросла кількість розрахунків винятково у готівковій формі.

Виробництво у сільськогосподарських підприємствах

та фермерських господарствах

середні показники рівнів рентабельності у 2010 році склали:
- у фермерських господарств – 22,49 % (20,44 % у 2009 році);
- у сільськогосподарських підприємств – 29,17% (27,00 % у 2009 році)
лідером росту рівня рентабельності порівняно з минулим роком є Схід, Південь та Київська область, аутсайдером – Крим, Захід та Північ. З падінням рівня рентабельності найчастіше стикалися респонденти Криму, незалежно від того, кого вони представляли – фермерів чи керівників підприємств;
лідер за рівнем рентабельності серед фермерських господарств – Схід, аутсайдер – Північ;
лідер за рівнем рентабельності серед підприємств – Київська область, аутсайдер – Крим;
показники рівня рентабельності підприємств і фермерських господарств свідчать, що сільськогосподарське виробництво є в Україні привабливим бізнесом;
ресурсне забезпечення підприємств та фермерських господарств переважно не дозволяє сподіватися на їх прискорений розвиток. Єдиний ресурс, який дозволяє певною мірою говорити про можливість розвитку підприємств – це робоча сила у вигляді управлінського та виробничого персоналу, причому потенціал робочої сили фермери оцінюють трохи вище, аніж керівники.
найнижчі оцінки ресурсної бази для розвитку підприємств / господарств опитаними були дані щодо основного капіталу та обігових коштів, причому у фермерів ця оцінка впритул наблизилася до такої як «існують вкрай малі, незначні ресурси»;
домінуючими змінами є зміни позитивні – посилення дисципліни праці, зацікавленість в результатах праці, зменшення прояві порушень трудової дисципліни.
основна оцінка змін у діяльності підприємств / фермерських господарств – стабільність функціонування в усіх проявах – обсягах землекористування, кількості працюючих та управлінського персоналу;
негативна динаміка притаманна лише «прибутку підприємства», де кількість тих, хто вказав на збільшення прибутків менша, аніж тих, хто вказали на їх збільшення. Але й при оцінках прибутків більшість все ж вказує на незмінність прибутковості сільськогосподарського виробництва;
Найнижчі оцінки ресурсної бази для розвитку фермерських господарств / с/г підприємств респондентами були надані щодо обігових коштів та основного капіталу, причому у фермерів ця оцінка впритул наблизилася до такої як «існують вкрай малі, незначні ресурси». Щоправда, за відсутності коштів реалізувати будь-який інший ресурс досить проблематично, тож приводи для оптимізму щодо перспектив стрімкого розвитку с/г підприємств та фермерських господарств переважно відсутні.
дослідження 2011 демонструє збільшення кількості і фермерських господарств, і с/г підприємств, котрі оцінюють стан своїх господарств /підприємств як «стабільність з елементами росту» із 46,5% у дослідженні 2010 року до 53,5% у 2011 році;
зменшилася кількість респондентів, які оцінюють стан своїх господарств / підприємств як «стабільність без розвитку з елементами стагнації» з 42,6% у 2010 р. до 35,6% у 2011 р.;
зафіксована тенденція до збільшення кількості господарств / підприємств, що стрімко розвиваються з 3,1% до 4,5% та, відповідно, зменшення кількості підприємств, що занепадають, з 6,4% до 5,5%;
основним напрямком діяльності фермерських господарств і с/г підприємств в Україні є рослинництво;
тваринництво продовжує залишатися головним джерелом прибутків для незначної кількості фермерських господарств – 7,3% (7,5% у 2010 дослідженні 2010 року), але демонструє значне зменшення у такій якості для підприємств – якщо у дослідженні 2010 року на таке джерело вказали 14,9%, керівників с/г підприємств, то у дослідженні 2011 року їх 9,5% стало, тобто зменшилося майже у півтора рази;
відбулося значне зменшення випадків кредитування сільськогосподарського бізнесу. У 2010 переважна більшість респондентів не користувалися кредитами; отримували ж кредити у грошовій формі 17,5% респондентів;
кредитна установа менше усього сприймається у якості рівноправного партнера. У двох третинах випадків респонденти не вважають кредитні установи не лише рівноправним партнером, але й часто розглядають як «силу, що паразитує на сільськогосподарському виробництві»;
головними перешкодами для розвитку сільськогосподарських підприємств / фермерських господарств респонденти називають насамперед диспаритет цін на продукцію сільського господарства) та товари для матеріального забезпечення процесу виробництва – 48,6% (59,9% у 2010 році). Ця перешкода хоч і втратила частину актуальності, все ж продовжує залишатися найбільш актуальною. На другому місці за частотою згадувань високі податки – 40,7% (34,8% у 2010 році). Порівняно з дослідженням 2010 року, ця причина вийшла на друге місце за частотою згадувань і замінила на ньому проблему доступності кредитів.

Соціально-економічний стан населених пунктів

найпоширенішою оцінкою соціально-економічного стану населених пунктів, де знаходяться с/г підприємства / господарства респондентів, є оцінка «знаходиться у стадії стагнації» - так вважають 58,6% керівників підприємств і голів фермерських господарств (53,8% у 2010 році).
серед усіх опитаних кількість тих, хто оцінює соціально-економічний стан населеного пункту як такий, що постійно зростає – 18,1%. 22,8% вважають, що їх населені пункти знаходяться у стадії занепаду та деградації.

Головними перешкодами розвитку населених пунктів керівники і фермери найчастіше вважають: безініціативність місцевої влади (причому з часом кількість претензій до місцевої влади зростає), відсутність ринків збуту та стимулів до розвитку.

Ставлення до запровадження ринку земель

сільськогосподарського призначення

Керівники підприємств та фермери:

серед опитаних керівників с\г підприємств та голів фермерських господарств противники ринку земель продовжують перебувати в меншості, але впродовж часу, що минув від дослідження 2010 року, кількість їх зросла і становить:

серед фермерів – 43,5% (35% у дослідженні 2010 року);
серед керівників – 44,2% (33,1% у 2010 році).

Власники земельних паїв:

загальна кількість противників ринку земель серед власників земельних паїв становить 51,5%, і цей показник практично не зазнав змін з часу дослідження 2010 року;
47,5% власників земельних паїв можна зарахувати до прихильників ринку земель, з тими чи іншими обмеженнями або засторогами;
не існує суттєвих відмінностей у ставленні до запровадження ринку земель за ознаками статі;
чим молодші респонденти, тим більш ліберальну позицію вони посідають у питанні купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення;
противники купівлі-продажу земель зосереджені переважно на Півночі та в Центрі, причому регіональні відмінності з часом практично не зазнали змін. Відповідно, прихильники проживають переважно в Київській області, на Заході, та Півдні;

Представники місцевого самоврядування:

порівняно з минулим роком учасники частіше говорили, що їм відомо про випадки укладання тіньових угод з купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення шляхом укладання договорів оренди на термін 49 років або через договори позички, а потім відчуження земельної ділянки через суд. Склалося враження, що розмови про такі способи відчуження землі почали все частіше виникати не тому, що процес набув рис зростання, а тому, що проблема актуалізувалася через заяви щодо скасування мораторію;

порівняно з минулим роком збільшилося число представників місцевого самоврядування, що демонструють негативне ставлення до можливої купівлі-продажу земель. Загальна кількість їх складає близько двох третин. Не можна сказати, що з’явилися противники запровадження ринку земель, котрі мають логічні економічні чи політичні аргументи. Неприйняття ідеї купівлі-продажу є далеко не однозначним і демонструє широкий діапазон існуючих думок щодо цієї проблеми – від повного неприйняття ідеї до артикуляції певних умов, за яких ринок земель може бути прийнятим сільськими головами, і, відповідно, сільськими громадами;
позитивне ставлення до проблеми учасники обґрунтовують з точки зору економічних процесів, негативне – побоюваннями того, що держава самоусунеться від процесів купівлі-продажу;
позитивне ставлення до купівлі-продажу земель найчастіше декларують новообрані керівники місцевого самоврядування

Аргументи «за» продаж:

до 50% власників паїв проживають за межами населеного пункту, і орендна плата за пай не є визначальною в структурі їх доходів. Часто отримання таких доходів може бути пов’язане з додатковими витратами, та й загалом, проблеми, викликані володінням земельною ділянкою (паєм) можуть переважати вигоди. Такі власники землі хотіли б позбутися цієї проблеми;
частина жителів села продала б свої паї для вирішення поточних нагальних потреб: лікування, плати за навчання, забезпечення вищого рівня споживання;
часто орендарі хотіли б розширити свій бізнес, і могли б робити це за рахунок купівлі землі;
право власності безумовно повинно включати і право продажу її.

Аргументи «проти» продажу:

можлива монополізація і знищення конкуренції на значних територіях;
продаж земель призведе до втрати місцевим населенням і тієї незначної кількості робочих місць, котра зараз є в сільських населених пунктах у галузі сільськогосподарського виробництва;
зубожіння певної кількості населення, яке неефективно розпорядиться коштами від продажу землі;
тим, хто продасть землю, нічого буде передати дітям, адже вірогідність простого «проїдання коштів» дуже велика;
представники місцевого самоврядування з усіх регіонів вважають, що пенсіонери у значній кількості виступили б продавцями землі. Спільною думкою є те, що багато власників готові продати свої земельні паї, безвідносно до того, яку соціальну групу вони представляють.

Ставлення до можливого скасування мораторію

Керівники підприємств та фермери:

противники запровадження ринку земель – це і є та група, котра висловлює підтримку мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, що перебуває у приватній власності;
позитивна оцінка існування мораторію багато в чому ґрунтується на впевненості, що в Україні не створені належні умови для запровадження ринку земель;
існує чітко виражена тенденція до посилення підтримки існування мораторію часі – порівняно з дослідженням 2010 року значно зменшилась кількість противників існування мораторію – з 49% до 29,5%, та збільшилась кількість прихильників – з 30,4% до 56%;
ставлення до скасування мораторію переважно негативне, приблизно однаковою мірою і серед фермерів, і серед керівників підприємств. Регіональні відмінності хоча й існують, але жоден з регіонів не має більшості серед прихильників скасування мораторію ні серед фермерів, ні серед керівників сільськогосподарських підприємств;
потенційні переваги від можливого скасування мораторію полягають:

у кращих можливостях для розвитку бізнесу шляхом залучення кредитів;
придбання землі або шляхом її купівлі, або залучення нових партнерів до числа засновників;

в основі негативного ставлення до скасування мораторію головами фермерських господарств є побоювання втратити частину орендованих нині земель, а в майбутньому – перспективи для розвитку (розширення землекористування). Загальна тенденція полягає в тому, що загалом фермери частіше передбачають негативні наслідки, аніж позитивні;
оцінки керівниками підприємств можливих негативних наслідків скасування мораторію загалом практично не відрізняються від оцінок голів фермерських господарств. Керівники трохи частіше вбачають небезпеку втрати орендованих нині земель – 62,5% у керівників порівняно з 58,6% у фермерів;
і для керівників, і для голів фермерських господарств скасування мораторію несе більше небезпек, аніж вигод. Саме тому загальною тенденцію для респондентів є підтримка існування мораторію;
для того, щоб у середовищі керівників сільськогосподарських підприємств та голів фермерських господарств сформувалося позитивне ставлення до скасування мораторію, слід, як мінімум, оприлюднити правила гри на цьому ринку;
найбільш часто уживані відповіді стосовно цілей скасування мораторію: створення земельних монополістів (44,7%) та обезземелювання власників землі (32,4%);
попри те і керівники підприємств, і фермери загалом негативно налаштовані до ідеї скасування мораторію, вони значно частіше бачать себе в ролі покупців земель сільськогосподарського призначення, аніж продавців. Тобто, самі вони бажають стати набувачами землі внаслідок скасування мораторію. Близько третини висловлюють ідею купити частину орендованих нині земель, трохи більше – зробити це згодом. Так чи інакше, але 2/3 респондентів бачать себе в ролі покупців орендованих нині земель;
залучення орендодавців до числа засновників підприємства не є домінуючою ідеєю, але має доволі багато прихильників – кожен п’ятий вважає за потрібне зробити це найближчим часом, приблизно стільки ж – через кілька років.

Власники земельних паїв:

домінуюче ставлення до можливого скасування мораторію на купівлю-продаж земель (у 59% випадків) – негативне;
найчастіше неприйняття ідеї скасування мораторію полягає у небажанні бачити покупцями землі іноземців;
прихильники скасування мораторію, що за кількістю у півтора-два рази перевищують середні для країни, проживають у Криму, на Сході та в Київській області;
чим вищий вік респондентів, тим більшою мірою негативно вони ставляться до можливості скасування мораторію;
чим нижчий рівень матеріального благополуччя респондентів, тим частіше вони виступають противниками скасування мораторію;
у випадку скасування мораторію бажали виступити покупцями земельних паїв 18,7% опитаних. Найбільше таких – на Сході, у Київській області та на Півдні.

Представники місцевого самоврядування:

дві третини учасників фокус-груп вказали, що ставляться до існування мораторію позитивно, відповідно решта – бажали б його скасування;
позитивне ставлення до купівлі-продажу земель найчастіше декларують новообрані керівники місцевого самоврядування;
в основі негативного ставлення до скасування мораторію – невіра в те, що процес купівлі-продажу землі може бути організованим з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін, перш за все жителів громад та керівників місцевого самоврядування як їх представників;
найпоширенішою серед противників скасування мораторію є думка про те, що наміром його скасування є концентрація земельної власності в руках олігархів зі спекулятивною метою;
оцінити наслідки скасування мораторію учасники фокус-груп частіше всього не змоги і давали переважно емоційні оцінки – про скуповування землі, скорочення робочих місць, відсутність спонсорської допомоги від нових власників землі тощо;
вплив скасування мораторію на орендні стосунки учасники фокус-груп не могли спрогнозувати;
і прихильники, і противники скасування мораторію на купівлю-продаж с/г земель вважають, що скасування мораторію позитивно вплине на використання та збереження родючості грунтів.

Бюджети місцевих громад та внесок до них

сільськогосподарських товаровиробників

особливістю практично всіх сільських рад, представники яких були учасниками фокус-груп, є дотаційність їх бюджетів;
у загальній сумі доходів місцевого бюджету плата за землю складає майже третину. Причому ці доходи розподіляються дуже нерівномірно як залежно від регіонів, так і в межах району. Це може бути як наслідком мінімізації витрат, так і нездатністю чи небажанням влади організувати контроль за ефективним використанням земельних угідь та повнотою сплати усіх належних платежів;
внесок інших платежів до місцевого бюджету, котрі здійснюють сільськогосподарські товаровиробники, становить у середньому 20%, але тут є суттєві відмінності, котрі показують нерівномірність розподілу цих платежів;
аналіз відповідей учасників показує, що існують значні резерви для підвищення рівня доходів місцевих бюджетів як через упорядкування процесів стягнення плати за землю, так і інших платежів сільськогосподарських товаровиробників;

Специфічні проблеми, виявлені в ході дослідження

учасники дослідження практично одностайні в тому, що найбільше проблем приватизація землі та реорганізація КСП принесла жінкам – саме вони мають найменше можливостей для працевлаштування у сфері сільського господарства внаслідок ліквідації великої кількості робочих місць і вони ж найбільше потерпають від скорочення кількості об’єктів соціальної сфери та / чи зменшення номенклатури їх послуг;
наявність на території громади невитребуваних паїв є доволі поширеним явищем: такі паї є у двох третинах громад, чиї представники були учасниками фокус-груп. Середня кількість невитребуваних паїв становить 38 паїв на одну територіальну громаду. Проте загалом кількість їх незначна, до 1% від кількості власників паїв. Водночас відсутня чітка, зрозуміла та проста процедура розпорядження цими паями або їх переходу у власність громади;
неуспадковані паї притаманні кожній громаді; середня кількість їх становить близько 20;
спеціального статусу невитребувані та неуспадковані паї не мають, частіше за все використовуються у складі загального земельного масиву.
голови місцевого самоврядування нарікають на те, що вони виявилися відстороненими від участі у розпорядженні земельними ділянками, які знаходяться на території громади, але за межами населених пунктів;
голови місцевого самоврядування вважають недоцільним проведення конкурсів на оренду земель запасу у випадках, коли це земля невисокої якості, або коли на території громади відсутня конкуренція такого роду угіддя.