Суть і значення сільського зеленого туризму в Україні

Протягом останніх 20 років в Україні активно формується розуміння сільського зеленого туризму як форми відпочинку міського населення в селі з широкими можливостями використання природного, матеріального і культурного потенціалу певних регіонів та форми діяльності сільської родини, яка надає житло, забезпечує харчуванням і знайомить гостей з особливостями сільської місцевості та господарюванням на землі. 

Розвиток сільського зеленого туризму як складової розвитку сільської місцевості, актуально для України, де особливо загострені соціально-економічні проблеми на селі. 

Тому розвиток сільського туризму в Україні на цей час охоплює райони, що мають для цього соціально-економічні передумови (незайняте населення та наявний приватний житловий потенціал) – Українські Карпати, Слобожанщина, Полісся, Поділля. 

Ринок сільського туризму в Україні на стадії становлення. Тому кількість господарів, які працюють на цьому ринку та мають досвід прийому, відносно незначна. 

В не туристичних регіонах селяни в основному пропонують 2-4 кімнати для туристів, як правило без туалету та душу, або приміщення, суміжні з кімнатами господарів. Меблі досить прості. Однак на цьому етапі розвитку сільського зеленого туризму такі стандарти можна вважати прийнятними за умови, якщо загальні санітарні умови дотримуються, а ціновий діапазон перебуває на невисокому рівні.

Позитивний вплив сільського зеленого туризму на поліпшення умов і якості життя селян полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток. При цьому їхні прибутки надходять не тільки від здавання в найм приміщень для проживання, а й від безпосередньої реалізації власних сільськогосподарських продуктів; приготування їжі для гостей з власноруч вирощених продуктів; прокату спортивного та рибацького інвентарю; продажу ремісничих та інших виробів; ознайомлення з місцевими традиціями та культурою; залучення до участі у сільськогосподарських роботах, зокрема, на пасіці, у косовиці; організації розваг (катання на бричці, човні, спостереження за птахами, рибальство тощо). 

Сільський зелений туризм справляє позитивний вплив на відродження, збереження і розвиток місцевих народних звичаїв, промислів, пам’яток історико-культурної спадщини. Проявляючи інтерес до цих надбань народної культури, нерідко саме жителі міст, які відпочивають у селі, розкривають місцевим жителям справжню цінність культурних пам’яток і таким чином допомагають їх збереженню.

Суттєву роль відіграє сільський зелений туризм у підвищенні культурно-освітнього рівня сільського населення. Готуючись до прийому і обслуговування відпочиваючих, члени селянських родин поповнюють свої знання з ведення домашнього господарства, гігієни та санітарії, приготування їжі тощо, а спілкування з гостями розширює їхній світогляд, дає змогу зав’язати нові знайомства, розширити коло друзів в інших населених пунктах.

Тенденції та моделі розвитку сільського туризму

Спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості господарств, які надають послуги у сфері сільського туризму. Потенційно це - 10% від 4,6 млн. особистих селянських господарств, які мають бажання надавати послуги у сфері сільського туризму.

Щорічний приріст у Карпатському регіоні становить 20-30% протягом трьох останніх років. Більше 60% діючих садиб сільського туризму знаходяться в Карпатському регіоні (державна статистика відсутня, за даними Спілки сприяння розвитку сільського туризму біля 1 тис. господарств у 20 областях, які одночасно можуть прийняти біля 10 тис. гостей). 

До відома: У Польщі в сільській місцевості біля 100 тисяч ліжко-місць у сфері сільського туризму, в країнах ЄС – біля 2 млн. 

Серед типів розміщення у сільському туризмі переважають гостинні кімнати (42%), окремі будинки (23%) та облаштовані приміщення (20%). Просування послуг на ринок здійснюють переважно через каталоги сільського туризму (50%) і мережу Інтернет (69%). Значна увага ними приділяється формуванню мережі постійних клієнтів (65%).

Характерними тенденціями в останні роки є підвищення ролі місцевих громад, та громадських організацій, які об’єднують власників садиб, активізація їх партнерства з органами місцевої виконавчої влади, а також підвищення ролі ЗМІ у популяризації відпочинку у селі.

Основними мотивами, які спонукають власників особистих селянських господарств надавати послуги сзт є: привабливе розташування власного господарства - 93,5% опитаних, прагнення отримати вищий дохід - 80,6%, можливість використати наявну базу для організації ночівлі - 55,5%, зростаюче зацікавлення туристів відпочинком на селі - 52,0%, особиста свобода і незалежність - 46,4%, можливість поширити особисті контакти - 23,8%.

У Карпатському регіоні окремі господарства одержують значну частку саме від заняття туризмом. Майже для половини власників особистих селянських господарств заняття сільським туризмом перетворюється в основний вид діяльності та основне джерело доходів при одночасному зменшенні доходів від сільськогосподарської діяльності. 

Можна також відмітити, що основним мотивом заняття сільським туризмом для селян є економічні мотиви, однак вони практично, у більшості, не пов’язані з веденням селянського господарства, що необхідно враховувати при впровадженні політики розвитку в Україні сільського туризму з метою збереження ведення натурального селянського господарства та надання гостинності.

Підприємства і організації, які надають свої послуги в туристичній сфері безпосередньо або в галузях, які забезпечують нормальне функціонування туристичної індустрії Карпатського регіону, розподілились наступним чином: послуги харчування – 36,1%, сільський зелений туризм – 34,7%, готельний бізнес – 33,3%, туристичний бізнес (в'їзний, виїзний) – 30,6%, інформаційні послуги – 23,6%.

В основному це невеликі за кількістю працюючих підприємства. Майже половина опитаних підприємств вказали, що у них працює менше 5 осіб (47,17%), на 22,1% підприємств – 5-10 осіб, 8,8% - 11-20 осіб, 22,1% - понад 20 осіб. 

Головними перевагами сільського туризму є гостинність місцевого населення, смачна домашня їжа, народні ремесла та конкурентні ціни. Особливо слід відзначити атмосферу сільського родинного життя, затишного та традиційного, доволі старомодного і простого, але дуже гостинного, що суттєво відрізняється від швидкоплинного стилю міського життя. 

Сільський туризм в Україні має яскраве національне забарвлення. Кімнати господарів прикрашають предмети ручної роботи, виконані в народних традиціях. Ці роботи становлять значний інтерес з точки зору культурної цінності, і за умови збереження традицій у майбутньому вони можуть стати привабливим чинником, що спонукатиме іноземних туристів до відвідин України, а міських жителів – до відвідин села. А також вирізнить Україну новим агротуристичним та самобутнім продуктом. 

Моделі сільського зеленого туризму:

1 модель. .Розвиток сільського туризму на базі домогосподарства або особистого селянського господарства, яке поставляє на ринок не більше 9 ліжко-місць. Ця модель успішно реалізується в сільській місцевості, яка у більшості не відноситься до туристичної, але є потенційно привабливою та має відповідні ресурси. 

2 модель. Будівництво приватних туристичних об`єктів в сільській місцевості. Ця модель успішно реалізується у формі стилізованих агротуристичних хуторів, культурно-етнографічних центрів (наприклад, «Бессарабське село «Фрумушика-Нова» на Одещині, «Соколиний хутір» на Чернігівщині).

3. Перспективною вважається модель - сільськогосподарські тематичні парки, центри. Концепція такої моделі – популяризація нових технологій у сільському господарстві, альтернативних джерел енергії, ознайомлення з традиційним сільськогосподарським виробництвом, пов`язаними з ним св`ятами та традиціями, надання послуг з дорадництва та гостинності. 

Матеріал надано Спілкою сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні

www.greentour.com.ua.

Розвиток сільського зеленого туризму в Україні

Етапи розвитку сільського зеленого туризму:

• 
  
  з 1996 р. – популяризація відпочинку в селі та створення сприятливого середовища для розвитку з використанням досвіду країн ЄС
• 
  
  з 2004 р. – ідентифікація на внутрішньому та міжнародному ринках, впровадження систем якості послуг, створення агротуристичного продукту

Участь у формуванні та реалізації державної політики

• 
  
  1996 р. - Міністерство юстиції України зареєструвало статут Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні. У правовому полі України з`явився новий термін “сільський зелений туризм”. 
• 
  
  З 1999 р. представництво у:

• 
  
  Раді з питань гуманітарної політики та Раді з питань розвитку сільських територій при Президентові України
• 
  
  міжвідомчій Раді з питань інвестицій в аграрний сектор та Раді з питань розвитку сільських територій при Кабінеті Міністрів України
• 
  
  Раді з питань розвитку туризму та курортів при Державній службі туризму і курортів
• 
  
  координаційному бюро з питань підготовки до футбольного чемпіонату ЄВРО-2012
• 
  
  радах при місцевих органах виконавчої влади.

Ознайомлення з досвідом інших країн

Ініціатори розвитку сільського зеленого туризму усіх рівнів, власники садиб вивчали досвід, стажувалися та брали участь у конференціях в Угорщині, Польщі, Австрії, Іспанії, Ірландії, Греції, Франції, Швеції, США, Молдові, Румунії, Білорусії та інших країнах. 

Методологічна робота

Експерти та ініціатори Спілки є авторами більше 10 посібників з питань організації сільського зеленого туризму. На сторінках журналу “Туризм сільський зелений” вийшло 18 випусків “Порадник організатору та власнику садиби”. 8 осіб мають свідоцтва експерта-дорадника з питань розвитку сільських територій, маркетингу та сільського туризму/

Популяризація відпочинку в українському селі

• 
  
  У 1997 р. - засновано науково-популярний журнал «Туризм сільський зелений» Видано 42 номери журналу, в тому числі: путівники, каталоги, методичні рекомендації. Загальний тираж понад 200 тис. прим. Видання регіональних каталогів та методичних рекомендацій
• 
  
  З 1996 р. – конференції, семінари, круглі столи, тренінги в Карпатському регіоні та АР Крим. З 2000 р. - в центральній, з 2003 р. – у східній Україні.
• 
  
  З 2003 р. – всеукраїнська виставка-ярмарок сільського туризму “Українське село запрошує” та початок презентації сільського туризму на регіональних туристичних виставках. З 2010 р. всеукраїнська виставка-ярмарок “Українське село запрошує” проходить під трендом “ЕКО-ВІДПОЧИНОК”.
• 
  
  З 2004 р. працює корпоративний сайт www.greentour.com.ua.

Створення сприятливого середовища для розвитку

1999-2010 рр. – в Указах Президента України та нормативних документах Кабінету Міністрів України приймаються рішення щодо залучення незайнятого сільського населення до діяльності у сфері сільського туризму, щодо заходів державної підтримки розвитку, затверджуються порядок надання послуг з тимчасового розміщення (проживання) та державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 р. тощо. 

Сільський зелений туризм є законним видом діяльності:

• 
  
  в Законі України „Про туризм”, № 324 від 15.09.1995 р. сзт визнано окремим видом туризму, розвиток якого є пріоритетним напрямом державної політики
• 
  
  в Законі України „Про особисте селянське господарство”, № 742 від 15.05.2003 р. визначено право особистих селянських господарств надавати послуги у сфері сзт. 

Школа сільського зеленого туризму

З 2009 р. в Національному університеті біоресурсів та землекористування України працює Школа сільського зеленого туризму. З 2011 р. вводиться спеціалізація «сільський зелений туризм».

Моделі сільського зеленого туризму

В Україні діє ряд підходів та моделей, які переслідують різні цілі в залежності від конкретних умов, які можна об`єднати у три групи:

• 
  
  Розвиток сільського туризму на базі домогосподарства або особистого селянського господарства, яке поставляє на ринок не більше 9 ліжко-місць. Ця модель успішно реалізується в сільській місцевості, яка у більшості не відноситься до туристичної, але є потенційно привабливою та має відповідні ресурси. 
• 
  
  Приватні агротуристичні об`єкти в сільській місцевості. Ця модель успішно реалізується у формі стилізованих агротуристичних хуторів, культурно-етнографічних центрів.

• 
  
  Сільськогосподарські тематичні парки, центри. Концепція такої моделі – популяризація нових технологій у сільському господарстві, альтернативних джерел енергії, ознайомлення з традиційним сільськогосподарським виробництвом, пов`язаними з ним св`ятами та традиціями, надання послуг з дорадництва та гостинності. 

Ідентифікація сільського зеленого туризму 

З 2004 р. впроваджуються відповідні лого та знаки 

  

Система якості послуг “Українська гостинна садиба”

На рівні всеукраїнської Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму запроваджені більш вимогливі стандарти з відповідними знаками, що забезпечить вихід сільського туризму на якісно новий рівень ринкових відносин та інтеграцію в європейське середовище. 

Всього в Україні категоризацію пройшли 84 садиби з 16 областей, у тому числі отримали сертифікат: базового (найнижчого) рівня – 46 садиб, першого – 10, другого – 17, третього (найвищого) – 11.

Екологічне маркування «Зелена садиба»

У 2004 р. введена Програма екологічного маркування “Зелена садиба”. Програма «Зелена садиба" - складова добровільної системи категоризації у сфері сільського туризму. Екологічне маркування пройшли 49 садиб із 7 областей, у тому числі отримали сертифікат першого (найнижчого) рівня – 44, другого рівня - 4, третього – жодна садиба.

Міжнародна благодійна допомога

З 1997 року реалізовано  на всеукраїнському рівні 12 проектів за підтримки міжнародних фондів, зокрема, «Відродження”, Євразія, програми ЄС ТАСІС, Швейцарського бюро співробітництва, Британської Ради, “Хайфер Проджект Інтернешенл”, МЗС Польщі та інших. 

З 1998 року обласними відділеннями Спілки реалізовано 18 проектів за підтримки міжнародних фондів на регіональному рівні.

Проведено конкурс “Українська гостинна садиба-2010”

Перше місце зайняла: садиба сільського зеленого туризму «Княжий град» (Івано-Франківська область): присадибне господарство – садівництво, скотарство (вівці, кролі, кури), вирощування овочів, рибне господарство; стиль - древньо-галицький та європейський; кількість гостей – біля 400; третя (найвища) категорія «Українська гостинна садиба»; 22 послуги; утилізація стічних вод та відходів 

Маршрути сільського зеленого туризму (типові)

• 
  
  Закарпатський туристичний шлях
• 
  
  Зелене кільце Карпат
• 
  
  Як козаки сіль добували, вино пили, гуляли та рибу ловили
• 
  
  Музей ракетних військ стратегічного призначення
• 
  
  Прогулянка старими слов`янськими шляхами Буковини
• 
  
  Гайдамацький шлях
• 
  
  Золота діадема Волині
• 
  
  Стежками козака Мамая

Фестивалі сільського зеленого туризму (типові)

• 
  
  Горошівський карнавал “Маланія”
• 
  
  Берлибаський бануш
• 
  
  Свято молока
• 
  
  Обрядово-календарні свята
• 
  
  Подільські смаки
• 
  
  Свято вареника
• 
  
  Гастрономічний туризм

Ініціатори та організатори розвитку сільського зеленого туризму в Україні

1.Доктор Чаки Чабо, президент Центрально-Східноєвропейської Спілки за сільську гостинність (Угорщина) – ініціював та сприяв розвитку сільського зеленого туризму в Україні у 1995-2000 р.р.

2.Михайло Товт, почесний президент Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, кандидат юридичних наук – один із ініціаторів розвитку сільського зеленого туризму в Україні

3.Микола Халимоненко, заступник голови правління Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму України, головний редактор колективного підприємства «Дім, сад, город», заслужений журналіст України – ініціював та підтримував видання науково-популярного журналу «Туризм сільський зелений». 

4.Володимир Васильєв, голова правління Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, головний редактор журналу «Туризм сільський зелений», експерт-дорадник з розвитку сільських територій, маркетингу та сільського туризму, голова правління Спілки з 1996 р.

5.Ігор Прокопа, консультант, старший науковий співробітник ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України», доктор економічний наук – проводив дослідження, обґрунтування та підготовку проектів нормативних актів.

6.Консультант проекту БІЗПРО, доктор Сюзанн Жальбер (США) – надавала консультаційно-методичну допомогу в інституційному становленні Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні

7.Павло Горішевський, заступник голови правління Cпілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, доцент кафедри менеджменту туристичного, готельного та курортного сервісу Інституту менеджменту та економіки «Галицька академія» - один із ініціаторів розвитку сільського туризму в Карпатському регіоні та Україні, автор та розробник багатьох методичних рекомендацій 

8.Володимир Триліс, голова комісії з екологічного маркування «Зелена садиба», кандидат біологічних наук – один із ініціаторів впровадження екологічної складової сільського туризму, автор багатьох відповідних проектів

9.Юрій Зінько, заступник голови правління Cпілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, викладач Львівського національного університету імені Івана Франка - один із ініціаторів розвитку сільського зеленого туризму в Карпатському регіоні та Україні, автор та розробник стратегій і програм розвитку сільського зеленого туризму 

За 15 років структура Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні формувалася «знизу» і на сьогодні складається: з 20 обласних, 47 районних, 70 сільських відділень та осередків, які об`єднують 956 власників садиб та 42 юридичних осіб. 

Слабкі сторони сільського зеленого туризму

• 
  
  несприятливе правове та економічне середовище для діяльності сільського населення. 
• 
  
  недостатньо використовується досвід сусідніх країн;
• 
  
  неузгодженість дій центральних органів виконавчої влади у сфері туризму та аграрної політики, інших;
• 
  
  перекоси у розумінні суті сільського туризму;
• 
  
  відсутність привабливих кредитних ресурсів для сільського населення та сприятливих умов для інвестицій;
• 
  
  на всеукраїнському рівні відсутня реклама сільського туризму; 
• 
  
  проблеми в отриманні гарантованих та якісних послуг, недостатня можливість захисту прав сторін;
• 
  
  недостатня кількість високоякісних об’єктів розміщення в центрі та на сході країни;
• 
  
  складність доступу до інформації щодо невикористаних туристичних можливостей села;
• 
  
  відсутні навчальні центри для підготовки та перепідготовки менеджерів та сільського населення.

Матеріал надано Спілкою сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні

www.greentour.com.ua.

Чи легальна діяльність у сфері сільського зеленого туризму?

У статті 4 Закону України „Про туризм” № 324/95 від 15.10.1998 р., який є загальним для всіх видів туризму та туристичної діяльності, окремо виділяються такі види туризму, як сільський та екологічний (зелений).

Законом України «Про особисте селянське господарство» №742 від 15 травня 2003 року, визначено, що ОСГ – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. 

Туристичні послуги у сфері сільського зеленого туризму не обов’язково належать до підприємницької діяльності. Це також визначає стаття 1 Закону України „Про особисте селянське господарство”, що використання майна садиби, зокрема, для надання послуг у сфері сільського зеленого туризму, як діяльність, що не є підприємницькою.

Фактично, реєстрація власника садиби як підприємця вимагається лише у випадку, якщо він є власником чи орендарем так званого колективного засобу розміщення, тобто надає десять або більше місць для тимчасового проживання (ночівлі). 

Ліцензування послуг із розміщення та харчування туристів законом не вимагається. 

Власник садиби не зобов’язаний мати освіту за спеціальністю „готельне господарство”, щоб надавати послуги з розміщення і харчування туристів. 

Питання щодо обов’язкової сертифікації послуг власників садиб залишається нечітко врегульованим. По-перше, до переліку готелів або аналогічних їм об’єктів розміщення – кемпінгів, туристичних баз, будинків відпочинку, літніх таборів тощо – у пункті 4 Правил сертифікації послуг з тимчасового проживання (розміщення), які затверджено у редакції Наказу Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики №207 від 03.09.2007 р, можна віднести хіба що „вмебльовані приміщення”, а про селянську садибу взагалі не йдеться. Отже, належність садиб до готелів чи аналогічних об’єктів у Правилах не вказана.

По-друге, і це головне, сертифікацію у сферах, урегульованих законодавством, регулює Закон України „Про підтвердження відповідності” № 2406 від 17.05.2001 р., а також Декрет КМУ „Про сертифікацію і стандартизацію” № 46-93 від 10.05.1993 р., дія яких стосується лише фізичних осіб-підприємців.

Правила обов’язкової сертифікації послуг харчування, що надаються суб’єктами туристичної діяльності відповідно до статті 15 закону України „Про туризм”, встановлено Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики № 37 від 27.01.1999 р. Втім, ці правила однозначно застосовується лише до фізичних осіб-підприємців, і не поширюються на власників садиб, які не зареєстровані як підприємці.

Вибір режиму оподаткування діяльності у сфері сільського зеленого туризму визначається переважно наявністю або відсутністю реєстрації власників садиб як фізичних осіб-підприємців.

До загальних прав та обов’язків власника садиби, що надає туристичні послуги, належать насамперед такі: 1) попереджати туристів про можливі небезпеки під час подорожі або перебування 2) створювати безпечні умови як у місцях розміщення туристів, так і під час прогулянок та екскурсій 3) забезпечувати туристів засобами першої медичної допомоги та запобігання нещасним випадкам 4)оперативно інформувати державні органи про нещасні випадки, зниклих туристів та інші надзвичайні події.

Фізичні особи-підприємці, які є власниками чи орендарями колективних засобів розміщення (10 або більше місць) зобов’язані вести книгу відгуків і пропозицій у доступному для споживачів місці, надавати повну і достовірну інформацію про документи, якими вони керуються під час надання послуг, перелік послуг, вартість та умови одержання послуг, правила ефективного і безпечного користування колективним засобом розміщення, найменування та адресу виконавця послуг, а також адреси і номери телефонів державних органів захисту прав споживачів (пункт 5 Постанови КМУ „Про порядок надання послуг з тимчасового розміщення (проживання) № 297 від 15.03.2006 р.).

Власники садиб, які надають послуги в обсязі не більше ніж 9 місць для тимчасового розміщення (проживання) можуть виконувати подібні вимоги добровільно.

Отже, діяльність у сфері сільського зеленого туризму в Україні є легальною.

На даний час є спроби внести доповнення до Закону «Про туризм» щодо обов’язкового проведення категоризації колективних місць розміщення (більше 10 ліжок). Проект Закону прийнято у першому читанні.

Матеріал надано Спілкою сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні

www.greentour.com.ua.

Сільський туризм в країнах Європи:

історія виникнення та досвід

Чому почалося відродження відпустки у селі?

Криза в сільськогосподарському секторі. Механізація і модернізація цілком змінюють картину сільської дійсності. Фактично в багатьох сільських регіонах в Європі сільське господарство перестало бути найважливішою формою використання землі і найважливішою діяльністю сільської громади. Частка громад, що працюють у сільськогосподарському секторі в Греції, складає 30% від їхньої загальної кількості, в Португалії – 24%, в Іспанії та Ірландії – 17%, в Італії – 12%, в Бельгії, Данії, Нідерландах і Великобританії – від 2% до 7%. Отже, уряди підтримують нові види діяльності, які замінюють або доповнюють сільськогосподарську діяльність. Пошук підходів до вирішення цієї задачі пояснює підвищене зацікавлення до сільського туризму, що за швидкого розвитку може оживити багато сільських регіонів. 

Статистичні дослідження показують, що 35% городян в ЄС віддають перевагу відпустці в сільській місцевості. У Голландії їхня частка особливо висока – 49%. 

У сільській місцевості країн ЄС понад 2 млн. ліжко-місць.

Понравилось? опубликуй у себя: