Робота на умовах неповного робочого часу в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

Згідно зі статтею 179 КЗпП та статтею 18 Закону України „Про відпустки” за бажанням матері дитини (іншої працюючої особи, яка фактично доглядає за дитиною) під час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку вона може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. Водночас за нею зберігається право на одержання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Статтею 56 КЗпП передбачено, що на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, у т. ч. таку, що перебуває під її опікуванням, або жінки, яка відповідно до медичного висновку доглядає за хворим членом сім’ї, керівник зобов’язаний встановити їй неповний робочий день чи неповний робочий тиждень. Оплата праці в таких випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Згідно із зазначеною статтею, неповний робочий час може встановлюватися за угодою між працівником і керівником як при прийнятті на роботу, так і згодом.

Порядок надання соціальних відпусток

Статтею 181 КЗпП та статтями 18, 20 Закону України „Про відпустки” встановлено порядок надання матері дитини або іншим особам, які фактично доглядатимуть за дитиною, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Цими статтями передбачено, що для оформлення такої відпустки мати дитини або особа, яка фактично доглядає за дитиною, має подати відповідну письмову заяву та копію свідоцтва про народження дитини (для підтвердження віку дитини) (додаток 21).

Особа, яка фактично доглядає за дитиною, крім зазначених документів, повинна надати довідку з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона стала до роботи до закінчення цієї відпустки, а також довідку органу праці та соціального захисту населення за місцем проживання матері про те, що їй виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку припинено (із зазначенням дати).

Соціальні відпустки

Соціальні відпустки надаються відповідно до статей 17, 18, 19, 20 Закону України „Про відпустки” та ст. 179-182-1, Кодексу Законів про працю України.

Відповідно до статті 179 КЗпП України надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, на підставі медичного висновку, тривалістю:

1) до пологів - 70 календарних днів;

2) після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.

Тривалість відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів). Вона надається повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. Тобто, післяпологова частина відпустки коригується у випадку, якщо відпустка до пологів виявилася більше чи менше встановленої тривалості.

Творчі відпустки

Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника, монографії, довідника чи наукової праці. Але претендувати на них можуть тільки ті працівники підприємств (за основним місцем їх роботи), які успішно поєднують основну діяльність із науковою роботою.

Тривалість творчої відпустки становить:

1) до 3-х місяців – для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук;

2) до 6-ти місяців для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук;

3) до 3-х місяців – для написання підручника чи наукової праці.

Для оформлення творчої відпустки необхідні такі документи:

• заява працівника;

• рекомендації наукової (науково-технічної) ради центрального органу виконавчої влади або вченої ради вищого навчального закладу III–IV рівнів акредитації чи науково-дослідного інституту відповідного профілю про доцільність надання творчої відпустки;

• довідки видавництва про включення підручника (наукової праці) до плану випуску видань на поточний рік (для відпустки щодо написання підручника).

Надання творчої відпустки оформлюється наказом керівника.

Творчі відпустки не можна ділити, переносити, а невикористані її дні не компенсують. Але за бажанням працівника, у разі якщо творча відпустка збігається з основною щорічною, її можна переносити.

Творчу відпустку не надають особам, які закінчили відповідну аспірантуру, а також здобувачу одного й того ж наукового ступеня повторно.

Порядок розрахунку та оплати навчальної відпустки

Відповідно до статті 23 Закону України „Про відпустки”, в установах і організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, додаткові відпустки у зв’язку з навчанням оплачують з бюджетних асигнувань на їхнє утримання.

Згідно з п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, заробітна плата за час навчальної відпустки обчислюють, в порядку поділу заробітку за останні 12 календарних місяців перед наданням відпустки (або за менший фактично відпрацьований період) на відповідну кількість календарних днів року або меншого відпрацьованого періоду, за винятком святкових і неробочих днів, визначених статтею 73 КЗпП України, та одержаний результат множать на число календарних днів відпустки. Відпускні за період такої відпустки виплачують в загальному порядку за 3 дні до початку відпустки.

Порядок надання навчальної відпустки

Додаткова відпустка у зв’язку з навчанням у вищих навчальних закладах надається працівникові-студенту на підставі відповідної заяви та довідки-виклику навчального закладу в терміни, визначені вищим навчальним закладом.

В довідці-виклику мають бути зазначені:

- номер і дата видачі;

- найменування і рівень акредитації навчального закладу;

- форма навчання (вечірня, заочна);

- курс і спеціальність (факультет, відділення), на якому навчається студент;

- прізвище, ім’я та по батькові студента;

- підстава для виклику (екзаменаційна сесія, складання держіспитів, захист дипломного проекту та ін.);

Право на додаткову оплачувану відпустку у зв’язку із навчанням

Право на додаткову оплачувану відпустку гарантовано працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва, коли вони одержують від навчального закладу довідку-виклик на сесію. Студентами, що успішно навчаються, це ті студенти, які під час сесії склали всі передбачені іспити та заліки та у яких немає оцінок „незадовільно” за підсумками семестрового контролю. Такий висновок можна зробити на підставі пп. 3.12.2.3 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 02.06.1993 р. № 161.

Зокрема, листом Мінпраці від 06.09.2005 р. № 09-402 роз’яснено, що „успішними студентами” вважають тих, які не лише не мають академзаборгованості за минулий курс, але й до початку наступної сесії виконали з позитивною оцінкою не менше 75% контрольних робіт, а 25% контрольних і курсових, що залишилися, подали для рецензії.

Відомості про відсутність академзаборгованості містить, завірена вищим навчальним закладом, довідка про участь у лабораторно-екзаменаційній сесії (друга відрізна частина довідки-виклику, яку працівник повертає в установу чи підприємство). Якщо працівник-студент в період сесії не склав іспитів, то наступну навчальну відпустку йому не оплатять.

Тривалість навчальної відпустки

Тривалість навчальних відпусток на період:

1) настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому і другому курсах у вищих навчальних закладах:

а) I і II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання – 10 календарних днів,

б) III і IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання – 20 календарних днів,

в) усіх рівнів акредитації з заочною формою навчання – 30 календарних днів;

2) настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів – працівникам, що навчаються на третьому і наступних курсах вищих навчальних закладів:

а) I і II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання – 20 календарних днів;

б) III і IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання – 30 календарних днів,

в) незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання – 40 календарних днів;

3) на період складання державних іспитів:

Додаткова відпустка у зв’язку з навчанням

Статтею 216 КЗпП України та ст.15 Закону України „Про відпустки” визначено право на відпустку у зв’язку з навчанням у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі працівників, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання. Надаються такі додаткові оплачувані відпустки в календарних днях упродовж навчального, а не календарного року. Відпустки у зв’язку з навчанням не діляться на частини, не переносяться на інший період, не продовжуються на кількість святкових та неробочих днів.

Тривалість додаткової оплачуваної відпустки диференціюється за цілою низкою критеріїв:

• форми навчання (вечірня, заочна);

• рівень акредитації навчального закладу;

• курс, на якому працівник навчається.

Відрахування із заробітної плати у разі звільнення

Статтею 22 Закону України „Про відпустки” передбачено відрахування із заробітної плати працівника у разі його звільнення до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року. Відрахування провадяться на підставі наказу про звільнення .

Виплата грошової компенсації за невикористані дні відпустки

Відповідно до статті 24 Закону України „Про відпустки” працівник у разі звільнення має право на отримання грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

У разі переведення працівника на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки може бути замінена грошовою компенсацією за умови, що тривалість наданої за робочий рік щорічної і додаткових відпусток становить не менше ніж 24 календарних дні. При цьому під додатковими маються на увазі лише відпустки, передбачені пунктом 1 статті 4 Закону України „Про відпустки”, а не інші додаткові відпустки, наприклад у зв'язку з навчанням, оскільки щорічні основна та додаткові відпустки надаються за робочий, а не календарний рік.

Виплата матеріальної допомоги при наданні відпустки державному службовцю

Відповідно до статті 35 Закону України „Про державну службу” державним службовцям під час надання щорічної відпустки виплачується матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу (додатки 12, 12.1, 12.2, 13, 14).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268, керівникам органів виконавчої влади та інших органів у межах встановленого фонду оплати праці надано право надавати допомогу на оздоровлення у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.

Розмір матеріальної допомоги на оздоровлення під час надання щорічної відпустки визначає керівник органу виконавчої влади незалежно від відпрацьованого часу в розмірі, не меншому від посадового окладу.

У разі поділу щорічної відпустки на частини зазначена допомога виплачується працівнику один раз при наданні однієї будь-якої із частин щорічної відпустки. (додатки 15, 16).

Враховуючи те, що накази по особовому складу відповідно до наказу Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України «Про затвердження Переліку типових документів» від 31.03.1997 р. № 11а повинні зберігатися 75 років, а накази про надання відпусток, відповідно до цього ж Переліку, зберігаються тільки 5 років. Тому доцільно видавати два накази, один про надання відпустки та другий про надання матеріальної допомоги, та зберігати окремо один від одного.

Виплата заробітної плати за час відпустки

Заробітна плата за час відпустки виплачується в повному обсязі працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації понад шість місяців, працівникам, яким за їх бажанням відпустка надається до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на підприємстві, а також тимчасовим працівникам, які пропрацювали на підприємстві менше шести або шість місяців і яким відпустка надається пропорційно відпрацьованому часу. Виняток становлять виплати за щорічну додаткову відпустку за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці, які здійснюються за час фактичної роботи в таких умовах.

Оплата інших видів відпусток, передбачених колективним договором та угодами, трудовим договором (за стаж роботи в галузі, на підприємстві, в установі, організації тощо), провадиться з прибутку, що залишається після сплати податків та інших обов’язкових платежів до бюджету.

Заробітна плата за час відпустки виплачується не пізніше ніж за 3 дні до її початку. При цьому за порушення керівником підприємства незалежно від форм власності встановлених законодавством термінів виплати заробітної плати або виплати її не в повному обсязі передбачено адміністративну та кримінальну відповідальність згідно зі статтею 41 КУпАП та пунктом 1 статті 175 ККУ.

Оплата часу щорічних відпусток та виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки здійснюється на основі середньої заробітної плати, яка, відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, обчислюється виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з 1-го числа місяця після оформлення на роботу до 1-го числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за неї.

Якщо працівник не мав заробітку не з його вини (наприклад, перебував у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), середня заробітна плата обчислюється виходячи з установленої йому в трудовому договорі (штатному розписі) тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (п. 4 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100).

При цьому сумарна заробітна плата, на основі якої провадяться розрахунки середньої заробітної плати, обчислюється шляхом множення посадового окладу на 12 місяців, що передують місяцю оплати відпустки або виплати компенсації.

Слід зазначити, згідно з пунктом 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, під час обчислення середньої заробітної плати включаються:

• основна заробітна плата (оклад, тарифна ставка);

• доплати і надбавки;

• виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електро- і теплоенергії;

• винагорода за підсумками роботи за рік.

Одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років, якщо вона виплачується відповідно до умов колективного договору за рік, включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік.

Крім зазначених виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівникові зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов’язків, службового відрядження тощо), а також допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.

Надання невикористаної відпустки з наступним звільненням

Статтею 3 Закону України «Про відпустки» передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни), йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення при цьому є останній день відпустки.

Цією ж статтею передбачено, що в разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може надаватися і тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку дія трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Застосовуючи статтю 3 Закону України «Про відпустки», слід дотримуватися вимог статей 38 і 80 КЗпП України.

Зокрема:

• працівник одночасно із заявою про звільнення за власним бажанням подає заяву про надання йому невикористаної відпустки або її частини;

• останній день відпустки вважатиметься днем звільнення і тоді, коли цей день буде за межами встановленого в статті 38 КЗпП двотижневого терміну попередження про звільнення;

• відповідно до статті 11 Закону «Про відпустки» у разі тимчасової непрацездатності відпустка повинна бути продовжена на кількість календарних днів невикористаної відпустки, протягом яких працівник був непрацездатний (при цьому звільнення має бути проведене в уточнений останній день невикористаної частини відпустки на підставі заяви працівника про надання відпустки, що не втрачає дії);

• право повернутися на роботу і відкликати заяву про звільнення (ст. 38 КЗпП) працівник має тільки протягом двотижневого терміну попередження (при цьому роботодавець може задовольнити бажання працівника за умови, що на його робоче місце не був запрошений інший працівник і керівникові підприємства, на якому інший працівник працює, не був направлений відповідний лист-клопотання або лист-запрошення (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9);

• у разі звільнення працівника допускається видача йому трудової книжки і проведення з ним розрахунку не в день звільнення (останній день відпустки), зазначений у трудовій книжці, а в останній день роботи перед відпусткою (з урахуванням п. 11 коментарів до ст. 38 та п. 11 коментарів до ст. 80 КЗпП «Науково-практичного коментаря до законодавства України про працю»), при цьому працівник має право влаштуватися на роботу за сумісництвом.

У Додатках 6-11 наведено зразки наказів про надання щорічних відпусток з наступним звільненням, у т. ч. в разі тимчасової непрацездатності під час відпустки та в разі відкликання заяви про звільнення (згідно зі ст. 38 КЗпП), а також зразки відповідних записів у трудову книжку.

Право на щорічну відпустку при переведенні на інше місце роботи

За бажанням працівників, переведених на роботу з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, в установу, організацію, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації, щорічна відпустка повної тривалості надається до настання шестимісячного терміну безперервної роботи після переведення.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Порядок відкликання з відпустки

Статтею 12 Закону України „Про відпустки” передбачена можливість керівника відкликати працівника із щорічної відпустки. Проте відкликання допускається лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або майна підприємства.

Відкликання оформляється наказом (розпорядженням) керівника. Такий наказ матиме законну силу, якщо до його видання відкликання працівника погоджено із профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, є згода працівника на відкликання зі щорічної відпустки та вказано умову, що основна частина щорічної відпустки становитиме не менше 14 календарних днів. Також, невикористану відпустку можна переносити на інший період – за домовленістю між працівником та роботодавцем.

У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.

Картка оперативного обліку відпусток

Існуюча система обліку відпусток в особистих картках типової форми П-2ДС, затвердженої наказом Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку особового складу» від 27.10.1995 р. № 277, незручна. Це пов’язано насамперед з тим, що зараз законом дозволено використовувати щорічні відпустки по частинах. У результаті місце для запису про використання відпусток у картці форми П-2ДС швидко закінчується (через 3-4 роки).

Зважаючи на те, що картки форми П-2ДС відповідно до наказу Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України «Про затвердження Переліку типових документів» від 20.07.1998 р. № 41 повинні зберігатися 75 років, а вся документація по відпустках, відповідно до цього ж Переліку, зберігається тільки 5 років, кадрові служби змушені 75 років зберігати в картках форми П-2ДС нікому не потрібні (через 5 років) відомості про відпустки.

Для зручності, на кожного працюючого доцільно завести особову картку оперативного обліку відпусток . Усі такі картки можна збирати в папку-швидкозшивач: „Журналом оперативного обліку використання відпусток”.

Перевага такої форми обліку використання відпусток в тому, що:

• 3 картки відразу зрозуміло, на які види відпусток має право працівник за нормативними документами;

• Зрозуміло, які види відпусток і коли працівник їх використовував;

• Після звільнення працівника картка вилучається й через 5 років знищується разом з усією документацією про відпустки;

• Відпадає необхідність у врахуванні використання відпусток за карткою форми П-2ДС і зберіганні непотрібних відомостей 75 років.

Внесення змін до графіка відпусток

Відповідно до статті 10 Закону України „Про відпустки” конкретний період надання щорічної основної відпустки (визначений або змінений у майбутньому тією чи іншою стороною трудових відносин) узгоджується між керівником і працівником, або кадровою службою і працівником. Кадрова служба зобов’язана письмово попередити працівника про дату початку відпустки не менш як за два тижні. Згідно зі статтею 2411 КЗпП строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня.

При цьому перший примірник письмового повідомлення (додаток 3) має бути вручено працівникові, а другий, з підписом працівника, яким він засвідчує одержане повідомлення, зберігається в кадровій службі до закінчення відпустки.

Надання щорічних відпусток оформляють наказом керівника підприємства. При цьому можна скористатися як типовими формами № П-6 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки», № П-7 «Список про надання відпустки», затвердженими наказом Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку» від 09.10.1995 р. № 253, так і бланком, виготовленим підприємством.

У наказі про надання відпустки зазначають: прізвище, ім’я, по-батькові, посаду, місце роботи працівника; вид, дату початку та строк (тривалість) відпустки, період, за який її надають.

На практиці видають як індивідуальні, так і зведені (групові) накази, згрупувавши всіх працівників, яким цим наказом надають відпустки (додаток 4).

Підстави для видання наказу:

– графік відпусток (оформлення надання щорічної основної відпустки або її частини, що становить не менше 14 календарних днів);

– заява працівника і графік відпусток (оформляють одночасне надання щорічних основної і додаткової відпусток);

– заява працівника (оформляють надання щорічної додаткової відпустки).

На підставі наказу (списку) про надання щорічної основної (додаткової) відпустки вносять відповідні записи в розділ IV «Відпустки» особової картки за формою П-2ДС, затвердженою наказом Міністерства статистики України від 27.10.1995 р. № 277, а також у журнал оперативного обліку відпусток (якщо є).

Складання і затвердження графіка відпусток

На практиці графік надання відпусток складає кадрова служба (відділ кадрів, відділ для роботи з персоналом, посадова особа, на яку покладено обов’язки вести кадрову роботу) зазвичай до 1 січня наступного року на підставі пропозицій керівників структурних підрозділів з можливими корективами, які можна вносити.

Однак, складаючи графік, не можна не враховувати особисті інтереси працівників та можливості для їхнього відпочинку, а також положення статті 10 Закону України „Про відпустки”, якими передбачено надання щорічних відпусток за бажанням працівників певних категорій у зручний для них час, зокрема:

• особам віком до вісімнадцяти років;

• інвалідам;

• жінкам перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;

• жінкам, які мають двох і більше дітей віком до п’ятнадцяти років або дитину-інваліда;

• одиноким матерям (батькам), які виховують дитину без батька (матері).

• дружинам (чоловікам) військовослужбовців;

• ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною.

Важливою умовою складання графіка надання відпусток є забезпечення вимог статті 10 Закону України „Про відпустки”: „Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року”.

Графік надання відпусток зазвичай складають у довільній формі.

На практиці він містить такі відомості :

• графа 1 — порядковий номер структурного підрозділу (якщо треба) або прізвище працівника (на невеликих підприємствах);

• графа 2 — назва структурного підрозділу;

• графа 3 — прізвище, ім'я, по батькові працівника;

• графа 4 — посада (професія) працівника;

• графа 5 — місяць надання відпустки (у графіку не встановлюють дату початку відпустки);

• графа 6 — місяць надання відпустки у разі її перенесення;

• графа 7 — підстави перенесення відпустки (номер і дата наказу);

• графа 8 (можлива) — період, за який надається відпустка (робочий рік).

Затверджує графік керівник.

Графік відпусток

Черговість надання відпусток визначається графіком, який затверджує керівник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом і доводить до відома всіх працівників. Під час складання графіка ураховують інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їхнього відпочинку.

На підприємствах, в установах, організаціях, в державних органах та органах місцевого самоврядування порядок надання відпусток повинен бути конкретизований таким обов’язковим внутрішнім (локальним) нормативним актом, як правила внутрішнього трудового розпорядку (ст. 142 КЗпП).